У Північно-атлантичному альянсі активно обговорюють і впроваджують зміни в оборонних закупівлях та прагнуть вчитися на українському досвіді.
Років 10 тому я їздив в НАТО вчитися тому, як вони здійснюють оборонні закупівлі, та намагався впроваджувати «найкращі практики» у наші національні закупівлі.
Тепер випадає нагода приїздити в НАТО і розповідати про український досвід. Тема України звучала як “buzzword” – тобто ти не можеш виступити на панелі, у дебатах чи дискусії, не згадавши Україну. Відповідно наш виступ сприймався як хедлайнерський.
Але неможливо було говорити про оборонні закупівлі без всього контексту, в якому він відбувається. І тут я наголошував на культурній чи соціальній відмінності – українське суспільство працює як мережа мереж, в якій держава та її апарат є однією з цих мереж.
Ми провели децентралізацію в державному врядуванні, дали ресурси територіальним громадам. Коли почалось повномасштабне вторгнення, в збройних силах почали зростати бюджети закупівель військових частин – з 12 мільярдів до 100+.
Мережа децентралізованих закупівель щонайменше 1200 закупівельників та понад 20000 постачальників.
Але непрямий ефект значно більший – поштовах інноваційному і технологічному розвитку давали такі закупівлі, тому що в/ч могли купувати некодифіковані зразки, які удосконалювалися і зрештою могли дійти до кодифікації і іти в маси.
Це дозволяло бригадам шукати крафтові рішення під себе, засоби під свої задачі. Це можливість – і мережа дає можливостям розвиватись.
Той самий принцип за яким розвивається капіталістичний ринок, тільки тут валюта – не прибуток, а «корисніть», «utility” – і має відповідати на питання – наскільки це корисне для того щоб робити смерть ворогам.
У нас є мережа благодійних та волонтерських фондів. Сумарно витрачене ними з повномасштабки перевищує 300 млрд. гривень, і ці фонди також проводять закупівлі. По власним правилам в межах чинного законодавства.
У нас зʼявилася нова мережа – «Міл-тек», новітній ОПК, який здатен виробляти засоби про які ми 5 років тому не могли мріяти навіть. Brave1 і всі оборонні інновації Мінцифри.
У нас є ціла мережа «міжнародки», це всі донорські кошти за всіма можливими моделями, це цілий окремий світ.
Загалом українці найбільш ефективно працюють там де немає правил, або де правила пишуться під час гри. Бажано самими українцями.
Мережа мереж це втілення козацького духу у сучасному вбранні. Горизонтальні звʼязки переплітаються з вертикаліми і діагоналями.
В НАТО і країнах НАТО по інерції панує «знизу-вверх, зверху-вниз» підхід через велику кількість людей, установ, організацій і бордів. Що все ще виглядає нормально для мирного часу.
Весь підхід НАТО і Європи базувався на тому, що центральним елементом системи є комплаєнс (конкурентність, відкритість, процедури, аналіз ринку), а швидкість була другорядна.
Тепер основною темою спільних форумів є пріоретизація швидкості. Але і тут, вони кажуть Україна нас соромить, тому що для них досягнути 2 років на закупівлі нових засобів, це швидко, коли для нас півроку вже може бути запізно.
Саме тому вже не вперший раз ми розповідаємо про необхідність децентралізувати систему і дати більше можливостей на «низи», що концептуально НАТО ще трохи перебуває у культурному штопорі. Переваги очевидні, але ж Римляни роблять інакше, як римляни.
Але звісно, найбільше українська парадигма приваблива тим, що вона наче за замовчанням працює на здешевлення засобів ведення війни. Тому що українці з 90-х навчені на всьому економити. Тому що ми не сини маминої подруги, наші ракети грубі і дешеві, а дрони то взагалі як насіння по вартості в порівнянні з людьми з Заходу.
Тому що кожна мережа інвестує свій ресурс – фізичний, моральний, інтелектуальний, фінансовий – і хоче повернення інвестицій у найціннішій валюті – смерті ворогів.
Другий важливий пріоритет для НАТО – навчання. Одна справа навчитись новому і хорошому, але інша, ще складніша – «розівчитись» старому і поганому. Часто люди не здатні це зробити. Кейс Німеччини – проаналізували та скасували купу документів через які процеси йшли довго- і нічого не змінилося, бо люди звикли робити речі саме так.
Тому навчання і перенавчання людей є в пріоритеті, і тут досвід України їм не просто цікавий, а потрібний. Зокрема досвід навчального і менторського «Проєкту 100», запущеного у 2024 році. Ідейним натхненником “Проєкту 100” стали Проєкт реформи оборонних закупівель та Офіс підтримки змін Міноборони за сприяння Громадської спілки «Фонд підтримки реформ» і який зараз активно підтримується НАТО.
В якості висновку – НАТО стає ближчим в тому сенсі, що це організація зі своїми проблемами, і наша співпраця реально стала схожа на двосторонній рух. В чомусь нам досі треба підтримка і «кращі практики» від них, а в чомусь вони потребують нашої допомоги, наших ідей та нашої участі.
“Проєкт 100” реалізується за сприяння ГС “Фонд підтримки реформ в Україні” та впроваджує Проєкт реформи оборонних закупівель у співпраці з Офісом підтримки реформ МОУ в рамках програми Спецрадника Великої Британії з питань оборони за фінансової підтримки NATO CAP.
